Виховна година на тему : « Здоров’я – це життя»

Позакласний захід :«З любов’ю в серці»

МЕТА:  навчати пізнавати, поважати себе та інших, розвивати культуру моральних почуттів, культуру відносин, духовність, виховувати почуття людської гідності.

Ведучий. Весняними вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно.

Ведучий. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться до твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

Ведучий.

Хоч раз її міцно обняти,

До серця свого пригорнуть,

До болю в уста цілувати,

А там уже будь-що-будь!

1.     Пісня «Для тебе»

Ведучий. Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

Ведучий.

В своїх очах вона несе кохання,-

На кого гляне, всі блаженні вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її кохання.

2.     Інсценізація уривку із твору «Гранатовий браслет» Купріна

Ведучий. Любов – це почуття, яке в усі часи однаково хвилювало людей. Багато поколінь передавали один одному безсмертя почуттів і доброту. Кохання торжествує на світі. Воно випробуване віком і часом, воно звеличує людину.

Ведучий. Серед нас, напевно, не знайдеться людини, яка скаже: «Я не хочу кохати». Кохати хочуть всі… Це так само природно, як рости траві на весні… 

Ведуча. Любов - не кара, але і не гра.

Вона не квітка, що зів'яне живо.

Любов - це дар. І Бог сам вибира,

Хто заслужив оце спізнати диво.

3.     Пісня « Шагане»

Ведуча. Любов – одна з найстраждальніших тем світової літератури від самого початку її існування. Візьміть в руки збірку поезії про кохання та почитайте її. Вільям Шекспір, Анна Ахматова, Франческо Петрарка, Олександр Пушкін, Райнер Марія Рільке, Борис Пастернак, Поль Верлен – перелічити всіх не можливо, але всі вони допомагають нам усвідомити, що кохання – це велике почуття.

        

4.Сонет 61 Петрарки

Ведучий. Саме кохання, любов – джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми зверталися художники, композитори, скульптори, філософи, поети. Бо кохання ніжне, вразливе, натхненне, заквітчане мріями.

Ведучий. Знайомлячись із шедеврами скарбниці української культури, дивуємося  глибині відображення людських почуттів у творчості видатних письменників.

Ведуча. Як же зароджується кохання? Як парубки  обирають ту, єдину…Про це дуже цікаво пише у повісті « Назар Стодоля »Т.Г.Шевченко

5. Інсценізація уривку із твору  « Назар Стодоля »Т.Г.Шевченко

Ведуча. Кохання приходить у життя людини, як правило, несподівано. І звичайний день тоді стає особливим, і звичний світ, у якому ти жив досі, раптом змінюється, наповнюється новими, яскра­вими барвами.

Ведучий. У нашому житті буває багато зустрі­чей, і тільки одна — особлива, навколо безліч кра­сивих і розумних, цікавих і добрих людей, і лиш одна — твоя доля. І тому дуже важливо не розми­нутися, розпізнати її, знайти і зберегти.

Ведучий. Кохання…  Про нього мріють, його чекають… Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Ведуча. Любовь искали и не находили…

Любовь теряли и не берегли…

«Любви не существует», - люди говорили,

А сами умирали от любви!

     6. Пісня «Мне нравится , что вы больны не мною..»

Ведуча. Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив і захоплення, вводить у світ краси і величі.

Ведучий.  Життя буває жорстоким і немилосердним, ставлячи на терези долі закоханих, вимагаючи невблаганними обставинами їх неминучої розлуки.

Ведучий. Та, навіть, після найважчої розлуки не втрачайте надії знайти, повернути своє кохання.

7. Інсценізація уривку із п'єси « Гроза» Островського

Ведучий. Любов застає людей зненацька, до цього ніхто не готується. Непрохана й неждана, але неминуча. Та, що очищає душу.

Ведучий. Наповнює її великою радістю, та, що манить і кличе за собою. Прийшла – і весь в її полоні. І ніхто не зможе вирвати її з свого серця.

8.Поезія  Л.Костенко «Очима ти сказав мені: люблю»

Ведучий. Кохання дарує людині радість, та водночас приносить і печаль. Часто трапляється, що, пізнавши радість кохання, неодмінно збагнеш, що таке сльози печалі.

   

Ведуча. Опале  листя  тихо  шелестить…

У  вирій  наше  щастя  відлетіло.

Тебе  ніхто  не  зможе  так  любить,

Моє  кохання,  ніжне, наболіле.

Ведучий ІІ. «Загадкова все-таки істота жінка... Зупиняєшся перед нею і дивуєшся. Ось перед тобою чудове створіння, німфа, квітка, не істота, а мрія ...»,- так про жінку сказав відомий німецький письменний Томас Манн.

Ведучий І. Ось такою німфою, квіткою, мрією для багатьох іспанських чоловіків стала циганка Кармен. Вона є взірцем волелюбності і краси для  мільйонів жінок світу. Кармен залишиться навіки непереможною як жінка, як літературна героїня.

9.Танок «Кармен»

Ведуча. Ми всі дуже різні. І долі у нас не схожі.

Комусь судилося, раз зустрівши кохання, пронести його крізь усе життя, а комусь – шукати в інших ту єдину

Ведучий. Вважають, що кохання — це подару­нок неба, і воно не може бути щасливим чи не­щасливим, бо навіть нерозділене кохання дарує лю­дині чимало радісних хвилин.

10.Ведуча. Для вас звучить пісня Есмеральда

Ведучий. Ще кажуть, що кохання — жертовне, і заради нього людина здатна на неймовірні вчинки. Так, наприклад, дехто віддає коханій людині своє щастя і приймає замість неї всі удари долі.

11. Сценка «Есмеральда»

Ведучий. «Кохання і тільки кохання повинно бути в основі кожного шлюбу», — стверджує вуста­ми своїх персонажів автор «Сватання на Гончарівці» Г.Квітка-Основ'яненко. Тільки з коханою людиною можна пережити всі негаразди й біди, а з нелюбом — і щастя повним не буває.

12. Інсценізація уривку із твору «Сватання на Гон­чарівці». Діалог матері й Уляни. Діалог Уляни і Стецька.

     Ведучий. Кохання – це чаша, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і  розчарувань. Розбити її – означає навіки зранити гострими скалками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким  вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі та прив’ялі, вранішні й вечірні, весняні й осінні, залишились безцінними перлами у мистецтві…

Ведуча. Так де ж і як зароджується кохання? Що про це нам каже драма – феєрія Лесі Українки « Лісова пісня» ?

13. Інсценізація  уривку із драми-феєрії « Лісова пісня» Лесі Українки

Ведучий. От і закінилося наше свято. Сподіває­мося, що твори, які ми сьогодні пригадали, і поезії, які почули, вам сподобались і ви частіше звертати­метеся до творчості українських письменників, коли у вашій душі оселиться любов.

         …Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, -

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакать, і радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова –

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!

 Ведучий.  Хай  кохання  цвіте  буйним  цвітом  у  вашій  душі,  нехай  воно  приносить лише  найкращі  хвилини  в  житті,  нехай буде  щирим,  ніжним,  вірним  і  завжди   взаємним!  

Ведучий. Пам’ятайте, для щастя людині достатньо клаптика землі, на якому вона стоїть! То ж будьте щасливими, кохайте і будьте коханими! Та неодмінно намагайтеся зберегти це найпрекрасніше почуття в своєму серці!

14. Пісня «Гуцулка Ксеня»

Ведуча.  Дякуємо за увагу.

	Виховний захід до тижня рідної мови «Спочатку було Слово..»

 

                                                                                      Підготувала

учитель української мови та літератури

                                           Дубова Людмила Анатоліївна

Київ – 2019

Мета: розкрити значення слова для духовного становлення особистості: ознайомити з історичним розвитком української мови; пригадати зачинателя української літературної мови І.Котляревського та на його творчості виховувати відчуття необхідності бути гідним носієм національної святині.

Ведуча 1:  Шановні батьки, учні, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української писемності та мови. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ми вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють наші батьки.

Ведучий 1: Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

 (Звучить пісня на слова Степана Галябарди, муз. Олена Слободянка «Мови чарівний голос»)

Ведучий 1. Ми пропонуємо вам невеликий екскурс в історію нашої мови. Чи знаєте ви, чиї імена золотими літерами записані в книзі її слави?

Звучить музика

( Кирило і Мефодій. Чернеча келія . В кутку горить лампадка. Кирило і Мефодій вбрані в чернечу одежу. Розмова)

Кирило: Брате, сьогодні бачив дивний сон:

Те дерево, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилося листом,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару вітер гонить.

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння ,

І кожна гілка знову оживає .

Мефодій: Господь послав тобі щасливий знак .

Те дерево – народ, що б’ють негоди.

Вода – слова , що батько передав,

Як скарб , своєму сину , душу в душу

Усі жалі й надії, радість і сум ,

Старовини забутої герої –

В мелодіях казок , легенд і дум .

Давно вже думав я, що нам , мій брате ,

Не треба долі кращої , ніж та,

Щоб людям добрим праведно служити.

Я хочу, друже , вкласти у письмо,

Те слово ,що звеличує народ,

Знайди для звуків літери такі ,

Щоб були гідні духу їх висот.

Кирило: Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладем.

Хай дні минають. Хай чийсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде.

Пісня

Ведучий 2. Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до вас, мої прапрадіди. Які ви були у той далекий історичний час?

Варили сталь і ниву засівали ,

боролися за волю, за життя.

У пісню біль і радість виливали .

Плекали мову, як мале дитя.

Не раз вас воля гнала на чужину

Ти, Роксолано, щастя там знайшла,

Але свою кохану Україну

Ніколи вже забути не змогла.

Ведучий 1. І повинна жити мова, яку возвеличували в ті далекі часи Іван Вишенський та Григорій Сковорода, яка на весь світ пролунала піснями Наталки Полтавки та гострим Шевченковим словом. Те слово Тараса підхопили гідні сини і дочки українського народу, збагатили його та через випробування принесли в безцінну скарбницю духовності України.

Інсценізація  уривку із твору « Наталка Полтавка»  І.Котляревського

Ведучий 2. Мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений, емоційно-образним баченням світу. Тож нехай наші почуття на сьогоднішньому святі стануть не тільки емоційними, а і яскраво колоритними й незабутніми.

Звучить пісня

Ведучий 1.

Так буває, що, хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоч, на жаль, сам цього не усвідомлює.

Ведучий 2.

Чому ж так трапляється все-таки? А тому, що й досі тліє у душах багатьох отой комплекс меншовартості, насаджуваний віками неволі! Мовляв, українською говорити не престижно, бо це мова сільська, та й не модна.

Інсценізація  уривку із твору « Мина Мазайло» Миколи Куліша

Обнялися втрьох і затанцювали. Вийшли всі: Уля, Мокій, вчителька. Заходить тьотя. З  однієї сторони – Мазайло, мати, Рина. Вчителька, а по другій стороні – Мокій та Уля.

Рина радісно кричить: -Тьотя Приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала! ( передає мамі): - Тьотя приїхала!

Мазайлиха передає Мазайлу: - Тьотя приїхала!

Мазайло – вчительці:  - Тьотя приїхала!

(Всі радіють, тільки Уля з Мокійом обернулися до них спиною сердито)

Майлазиха  назустріч: — Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...

Р и н а , мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:

— ...А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...

Т ь о т я: — Рино, Я розумію... я розумію, я розумію,  я розумію. Я так і знала, але...  але дозвольте спитати, що там у вас?

Мазайло поцілував тьоті руки: — Пахнєт сеном над лу-камі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив...

Т ь о т я: — Я розумію. Розумію. Я тільки так і у'являла собі, але...

Мазайло показав на Вчительку: — а це - Б а р о н о в а - К о з и н о. Учителька правільних проіз-ношеній...

Т ь о т я привіталася: — Ах, я розумію… але..

Р и н а сердито показує пальцем  на Улю: — Моя подруга — У л я Розсохина.

Т ь о т я: — Ах, розумію, але...

М а з а й л и х а до Мокія: — Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?

Мокій мовчки привітався.

М а т и: — Отакий, як бачиш, Мотенько!

Т ь о т я: — Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?

Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.

М а т и, Рина  з переляку перепитали: —А що?

Т ь о т я: — І ви отут сидите і не знаєте?

Майже в с і разом: — Ні...

Т ь о т я: — Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?

В с і разом: —  Та Ні...

Т ь о т я: — Та "Харків" — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків"!

Рина: - От тє на!

Тьотя: -От і я Рина, Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

М а з а й л о: — А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Т ь о т я до Мокія: — Та-ак?.. Навіщо?

М о к і й: — Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?

М а з а й л о: — Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?

М о к і й: — Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Ма-зайло-Квач — отож треба додати...

(Мазайло за серце як навіжений. М а т и зойкнула. Вчителька  пальцями до вух — здригнула.

Т ь о т я до Мокія: — Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?

М о к і й: — Так!

Т ь о т я: — І ти справді за... (бридливо) за як там його  Ква- кВа- ква - Квача?

Вчителька  знову пальцями до вух, знов здригнула.

М о к і й, побачивши все це: — Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачіві За мільйон Квачів!

Вчителька  мало не знепритомніла.

 Тоді всі, крім Улі, до тьоті: — Ну, що тепер з ним робити? Що?  — Ах, Боже мій, що?

М а т и: — Може, проклясти?

М а з а й л о: — Убити, кажу?

Р и н а: — Оженити?

А  Т ь о т я ходила Наполеоном і думала.

М а т и: — ну от у кого, у  кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...

Р и н а: — Ти ж казала, що він у дядька Т а р а са вдався.

М а т и: — Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він...

Стукіт  у двері

Р и н а:— Дядько Т а р а с приїхав...

М а т и й Мазайло з жахом:—Що?  — Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештованої

Дядько Т а р а с: — А де у вас тут витерти ноги?

Всі повідверталися, ніби нікого немає. Всім як заціпило.

Дядько Т а р а с: — Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокае, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!

(Всі по черзі обнімають дядька Тараса)

Д я д ь к о  Т а р а с: — Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було... Попереджаю!

Уля: — Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто? А? хто?

Т ь о т я: — А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.

Дядько Т а р а с аж підскочив: — Га? Наші селяни не українці?.. Слово мені! Слово або хоч води, бо я не можу більш терпіти (став пити воду і захлинувся).

Дядько Т а р а с, прокашлявшись після води: — Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. Вимагаю слова! Слова мені!

Т ь о т я М о т я: — Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного!  Скажіть, будь ласка, у вас усі балакають цією мовою?

М а з а й л о: — Пахнєт сеном над лу-ка-мі...  Пєсньой душу вєсєля...

Вчителька: — Браво! Браво! Браво! Прекрасно!

Вчителька, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а з а й л и х а разом: — Баби с к-рап-лямі рядамі, Ходят, сєно шевєля.

Дядько Т а р а с демонстративно: — Вийшли в поле косарі,

Косить ранком на зорі,

Гей нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Уля і Рина:— Під горою над криницею

Горювали брат з сестрицею...

Т ь о т я: — Хай живе Мина Маркевич Мазєніні Ура-а!

Д я д ь к о  Т а р а с: — Хай живе Мина  Мазайловський! 

М о к і й: — Мазайло-Квач!

Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а, Вчителька . Р и н а оточили Мокія: — Мазєнін! Мазєнін!

М о к і й: — Мазайло-Квач!

Т ь о т я та інші: — Мазєнін!

М о к і й: — Мазайло-Квач

Рина: -Тихо! От на!

Ведучий 1:Як чудово,коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова,існує народ. І як боляче усвідомлювать ,що ми живучи на своїй,Богом даній землі зрікаємося мови наших пращурів,а значить і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди,як у гуморесці Павла Глазового.

(учень читає гумореску « Кухлик»)

 Ведучий 2.Українці завжди славилася веселістю та гумором. Дорогі друзі українську мову, літературу треба добре знати, щоб не було так як отому парубку ,про якого ми розповімо  зараз.

Інсценізація  уривку із твору « Сватання на Гончарівці»

Скорик и Олексий.

 О л е к с i й . Ходив, ходив - а все-таки не знайшов свого щастя. Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду. Зiйдемось, посумуємо, поплачемо

С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же. Алексiй! (Ему) Алексiй! Ти меня i не познал?

О л е к с i й (подходя к нему, всматривается). Нi, щось не пiзнаю.

С к о р и к.: я Осип, дядюшка твой.

О л е к с i й (узнав). А! так i є. (Обнимаются). Здоровi ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас та й не пiзнав.

С к о р и к. Так ти усьо у городе i живьош? Што ж я з табой нiгдє не пастречался?

О л е к с i й А ви походили по свiту, навидались усячини!

С к о р и к (хвастливо). Уж я то не пахадiл? Єсть лi такая старана, где б я не пабувал? Були ми i у Францiї, усю Нiмецiю прайшли, у Туреччину завертали.

О л е к с i й Господи милостивий.

Скорик. От ви живьоте тут у глуши і думаєте, шо только і свєту тут над вами! Е, нет, брат!

Олексій. Набачились усякого дива?

Скорик. У них, брат, там усьо, усьо не так, как у нас!

Олексій ...не так.

Скорик. От, примером, придьош ти у Францію, так там усьо хранцузькоє наголо, а от у Німеції – там уже другой народ! Нємці усє до єдиного, нашого, так просто, й не спрашуй, а у Туреччину прийди, так там усьо турки, турки, турки, аж сумно!

Олексій ....турки...

Скорик.. Та отаке вже маленьке, а вже турок!А во всякой земле говорять не по-нашому!

Олексій ....не по-нашому...

Скорик .От узять, примєром, хлеб! От і ти, і я – усяк знає, шо хлеб – єто хлеб!

Олексій ....хлеб......

Скорик А у них іначе зовьоться.

Олексій. А як же у них зветься?

Скорик Булкенброд!

Олексій. (сміється) Боже, яких тільки людей на світі немає!

С к о р и к. Хадивши как я по Фрацiї i по Туреччинi, чавото чалавєк не навчиться? А ат таво i хлебушка перепадает. Вот i сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он i дурачок, та я знаю, как тут павернуть.

О л е к с i й (нетерпеливо). До кого ж се ви iдете старостою?

С к о р и к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а дєвка, брат, важная!

О л е к с i й Та що се ви зо мною робите?.. Смерті моєї хочете!

С к о р и к. Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

О л е к с i й. Ми вже бiльш пiвгоду з нею любимося, а тепер її відають за Стецька Кандзюбенка . Зараз прйде, Уляна, та ви і самі в неї запитаєте!

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика застыдилась и хочет воротиться.

О л е к с i й А iди, Улясю! Та не соромся. Се мiй рiдний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику). Ось розкажи йому, як ти мене любиш.

У л я н а. Уступiтесь за мене, бiдную, нещасную! Хотять мене силою вiддати за Стецька, за того дурного...

 С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка!Ну, как тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво племянника!..

         О л е к с i й Постарайтеся ж об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка.

С к о р и к. Жалко мнє вас, детушки! Так  ви, не тужiть. Теперича пайду тавариша у старости шукать.(Уходит).

Скорик поет.

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Уляна, Олексий и Стецько поет и грызет орехи.

 С т е ц ь к о Бач, де вона! А я собi сидiв, сидiв, аж спати захотiлося. I що робить, не знаю; чи iти додому, чи тут старостiв дожидатись?

У л я н а. Та пiди собi геть!

Олексій. Чи не чув?

С т е ц ь к о (оглянувшись и тут только увидев его)  Не заньмай мене. А то побачиш, що я тобi зроблю.

О л е к с i й (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш?

С т е ц ь к о (отступая). Що зроблю? Ось тiльки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу.

О л е к с i й Чого ти в'яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.

С т е ц ь к о (достает орехи, начинает их грызть). Дарма.

О л е к с i й Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.

С т е ц ь к о. Дарма.

О л е к с i й Вона каже, що за тобою буде пропаща.

С т е ц ь к о. Дарма.

О л е к с i й Вона каже: лучче їй свiт за очима пiти, чим за тебе.

С т е ц ь к о. Дарма.

О л е к с i й Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний, божевiльний, навiжений...

С т е ц ь к о. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi усе казатиму: дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла за мене.

О л е к с i й. Та шукай собi другої дiвчини;

С т е ц ь к о. Та де їх знайдеш, нi одна не iде.

У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть?

С т е ц ь к о. Кажуть, що дурний.

У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi кажу.

С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг вскрикивает). Тю на твою голову! А мати каже, що я не зовсiм i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше.

О л е к с i й Годi ж, Стецю, просив тебе ласкою; Так слухай же: от нас двоє i Уляна третя;

Стецько А я четвертий!

Олексій. Та ні : нас двоє,а Уляна – третя

Стецько Ну, а я четвертий!

Олексій. от нас двоє i Уляна третя;

Стецько А я маленький – чтевертий!

Олексій  побачу тебе з хусткою, то тiльки тобi i на свiтi жити!

С т е ць к о.  А я з хусткою та залiзу аж у солому.

О л е к с i й I там знайду та й задушу...

С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу...

Уляна. Буде мені тепер від матері! Олексієчку, що ж нам тепер робити?

Ведучий 1.: Історія кожного народу має героїчні і трагічні ,щасливі й нещасливі сторінки. Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку,скільки заборон витерпіти,яку мученицьку ,але велику долю вистраждати.

Ведучий 2: Я запитую в себе,питаю у вас,людей,
Я питаю в книжок,роззираюсь на кожній сторінці-
Де той рік,де той місяць,той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись,

Що ми – українці.

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Донька:  Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне від розпуки зранена земля,

І сивіти стала матінка моя.

Мати:                                  

Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

Ведучий 1.: Я до себе кажу і до кожного з вас:-

Говори!
Говорімо усі,хоч ми й добре навчились мовчати.

Запитаймо у себе:відколи ,з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Ведучий 2:
Українці мої!Як гірчать мені власні слова…
Добре знаю,що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати,бо серце,мов свічка сплива,
Коли бачу,як люто себе зневажають вкраїнці.

Ведучий 1.: І Я вважаю,що подальша доля нашої мови залежить від нас!Від того як буде рідне слово бриніти в нашій душі,як воно буде жити в ній,Тож вболівайте за рідне слово,вірте в її чарівну силу,адже вона того варте,бо це мова нашої країни!

Оповідач. Було це давно,ще за старої Австрії,у далекому 1916 р. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали 4 пасажири: англієць,італієць,німець та українець. Розмови велися навколо різних проблем,нарешті заговорили про мови:чия моя краща й котрій із них належить світове майбутнє.

Англієць. Англія – країна завойовників,мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра,Байрона Ньютона. Безумовно їй належить світове майбутнє.
Німець. Ні в якім разі!Німецька мова – це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії ,які займають більше половини Європи. Це мова філософії,техніки,армії,медицини,це мова Гете,Шиллера,Канта. І тому ,саме вона претендує на світове панування.

Італієць. Панове,ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії ,мова музики й кохання. Нею написані нетлінні твори Данте,Петрарки,опери Верді,Росині. Тому італійська мова має бути провідною у світі.
Українець. Я також міг би сказати,що моя мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського ,мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу,проте вашим шляхом не піду. Ви ж,по суті ,нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну могли б ви своїми мовами написати вірш,в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Усі. Ні,ні,ні!Це неможливо!

Українець. Це у вас неможливо,а нашою мовою це зовсім неважко. Просто  назвіть якусь букву.
Німець. Нехай буде буква С.
Українець.

Самотній сад

Сипле,стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни,стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Усі. Геніально!Незрівнянно!

Оповідач. Говорити вже не було потреби.
1 ведучий
Якщо ніжність,багатство української мови зачарували іноземців багато років, то чи втратила наша мова свої чари,чи стали гірше ми розмовляти?

Сучасна сценка--Лобода

 Ведуча 1: О мово, найцінніше надбання!

В піснях слова легенькі, як пір’Їна,

В бою – міцніші за підкову для коня.

Як буде мова – буде Україна!

Ведуча 2: Далась мені наука непроста.

Де кажуть мудрі: мова – це людина.

У мови є і серце, і вуста,

І є ім’я красиве – Україна!

Ведуча 1:Лети, наша мово прекрасна, над світом,

У казці, у пісні, у прозі, в віршах!

З любов’ю і щирим  вкраїнським привітом

Лишайся у добрих і щирих серцях!

Виходять усі учасники свята та співають фінальну пісню .

Звучить фінальна пісня про мову.(К.Бучинська «Мова єднання»)